Яким чином можна визначити заборгованість, за якою минувши термін позовної давності, в тому числі коли договором термін виконання зобов'язання не визначено?
   
   
   У ст. 256 ЦКУ позовна давність визначена як рядків, у межах якого особа може звернути до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
   
   Підставою для відмови у судовому позові є сплив позовної давності, але тільки в тому випадку, якщо друга сторона у спорі заявила про застосування позовної давності до винесення рішення судом (ч. 3 та 4 ст. 267 ЦКУ). Таким чином, з 01.01.2004 р. діє правило, за яким кредитор, незалежно від спливу позовної давності, може звертатися до суду за захистом своїх інтересів, а суд зобов'язаннями зобов'язаний прийняти такий позов. Тобто автоматично заборгованість, за якою закінчився рядків позовної давності, не стає безнадійною, крім випадків, коли в нормативних актах така заборгованість названа безнадійною.
   
   Відповідно до п. 11 П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» безнадійна дебіторська заборгованість виключається з активів підприємства за рахунок зменшення резерву сумнівних боргів або визнається у складі операційних витрат. У п. 4 П(С)БО 10 є визначення, яка заборгованість є безнадійною дебіторською заборгованістю - це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минувши рядків позовної давності. Тобто в цьому стандарті чітко прописано, що дебіторська заборгованість, за якою минувши рядків позовної давності, повинна бути списана з балансу (на витрати підприємства або за рахунок резерву сумнівних боргів).
   
   Що стосується кредиторської заборгованості, то в П(С)БО 11 «зобов'язання» чіткі вказівки, як чинити у випадку, коли термін позовної давності за кредиторською заборгованістю сплив, відсутні.
   
   Так, відповідно до п. 5 П(С)БО 11, якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
   
   Заборгованість не підлягає погашенню (крім випадків її прощення та визнання заборгованості недійсною з моменту її виникнення у таких випадках:
   
   1. Через неможливість виконання зобов'язання - у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом (ст. 202 та 205 ЦКУ, ст. 607 - 609 ЦКУ). Окремим випадком неможливості виконання зобов'язання є ліквідація суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням (у тому числі ліквідація в результаті банкрутства). Тобто ця ситуація має безальтернативний характер.
   
   2. За рішенням боржника, якщо у зв'язку із закінченням терміну позовної давності кредитор не має можливості звернути до суду за захистом своїх інтересів, які було порушено. У ситуації, коли минувши термін позовної давності, у боржника є альтернатива погашенню зобов'язання - прийняти рішення не погашати (звісно, якщо таке рішення відповідає діловим цілям боржника). У будь-якому випадку таке рішення уповноважених осіб підприємства повинно бути належний чином задокументоване.
   
   Таким чином, не можна однозначно стверджувати, що якщо в боржника минувши рядків позовної давності за зобов'язанням, яке враховується у складі кредиторської заборгованості, то сума такої заборгованості не підлягає погашенню. Якщо боржник не прийме рішення про протилежне, така заборгованість повинна залишатися у складі його зобов'язань.
   
   Тобто, якщо керуватися виключно П(С)БО 11, для бухгалтерського обліку факт спливу рядок позовної давності за кредиторською заборгованістю ще не означає, що така заборгованість в обов'язковому порядку повинна бути виключена зі складу зобов'язань підприємства та визнана доходом. У тієї ж годину в Інструкції про застосування Плану рахунків в описі субрахунку 717 «Дохід від списання кредиторської заборгованості» вказано, що на цьому субрахунку узагальнюється інформація про доходи від списання кредиторської заборгованості, що виникла в ході операційного циклу, по закінченню рядок позовної давності. Не дуже вдале формулювання. По-перше, якщо буквально розуміти це визначення, то субрахунок 717 призначений для визнання доходів від списання кредиторської заборгованості тільки внаслідок закінчення рядок позовної давності. По-друге, визначаючи субрахунок 717 для відображення інформації про доходи від списання кредиторської заборгованості, що виникла в ході операційного циклу, по закінченні рядок позовної давності, Інструкція не вказує, що у будь-якому випадку спливу позовної давності повинні визнаватися ці доходи.
   
   На мою думку, субрахунок 717 слід використовувати у будь-якому випадку визнання доходів від списання кредиторської заборгованості відповідно до вимог П(С)БО 11 «зобов'язання».
   
   Відповідно до параграфа К34 Керівніцтва із застосування МСБО 32 «Фінансові інструменти: подання» торговельна дебіторська заборгованість є фінансовим активом, який являє собою контрактне право отримувати грошові кошти в майбутньому, торговельна кредиторська заборгованість є фінансовим зобов'язанням, яке являє собою контрактне зобов'язання сплачувати грошові кошти в майбутньому. Якщо контракт не підлягає виконанню, заборгованість списується на витрати (включається до складу доходів).
   
   При інвентаризації заборгованостей, за якими, як вважає підприємство, минувши рядків позовної давності, можна виділити такі обов'язкові етапи:
   
   1. Визначення правильної даті початку перебігу терміну позовної давності.
   
   2. Визначення тривалості рядок позовної давності у кожному конкретному випадку.
   
   3. Отримання інформації від юридичної служби підприємства на предмет припинення (прийняття позовної заяви судом) та переривання перебігу позовної давності.
   
   Після визнання заборгованості такою, за якою минувши термін позовної давності, рекомендую також отримати санкції керівніцтва на списання кредиторської заборгованості, термін позовної давності за якою закінчився.
   
   Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦКУ перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
   
   Зобов'язання за визначенням строку їх виконання можна розділити на дві категорії:
   
   - зобов'язання з визначеним строком виконання,
   
   - зобов'язання, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги.
   
   Якщо зобов'язання має визначений строк виконання, перебіг позовної давності починається із спливом рядок виконання (ч. 5 ст. 261 ЦКУ). Тобто у зобов'язаннями язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, згідно з правилами, встановленими ст. 253 ЦКУ, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
   
   В постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 (далі - Постанова № 10) дається таке розширене пояснення:
   
   «Якщо договором чи іншим правочином визначено різні рядки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем».
   
   
   Строк виконання зобов'язання, якщо він визначений сторонами, повинен бути задокументований. Звичайно, для доказової бази краще, щоб такий запис про термін виконання був зроблений у договорі між сторонами. Але нерідко термін сплати за рахунком визначається у самому рахунку на сплату за поставлені товари, виконані роботи. У разі коли продавець виконав свої зобов'язання з поставки товару, для визначення дати початку перебігу позовної давності за грошовим зобов'язанням такий рядків у рахунку треба враховувати та розцінювати як вимогу кредитора сплатити кошти.
   
   Сторони можуть домовитися про будь-який термін виконання зобов'язання, якщо інше прямо не встановлено законом.
   
   Набагато складніше правильно визначити дату початку перебігу терміну позовної давності у випадку, коли термін виконання сторонами зобов'язань у договорах не визначено, що буває доволі часто. Договір купівлі-продажу та окремий його вид - договір постачання (якщо сторонами договору є виключно суб'єкти підприємницької діяльності) є одним із найпоширеніших видів господарських договорів.
   
   Чи є чинним договір, в якому не встановлені терміни виконання зобов'язань його сторонами? Відповідно до ст. 628 та 638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
   
   Згідно з ч. 3 ст. 180 ЦКУ при укладенні господарського договору сторони зобов'язання зобов'язані у будь-якому разі погодити строк дії договору, в тієї ж годину строк виконання зобов'язань не названо істотною умовою договору. Тому договір, в якому відсутні терміни виконання зобов'язань сторонами, вважається укладеним.
   
   Строк дії договору, який сторони зобов'язання зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли.
   
   У ст. 267 ЦКУ визначено, що договір поставки може бути укладено на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший рядків, визначений угодою сторін. Якщо в договорі постачання рядків його дії не визначено, він вважається укладеним на один рік.
   
   Відповідно до ст. 631 ЦКУ строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
   
   У ч. 7 ст. 180 ЦКУ визначено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення рядок дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
   
   У ст. 712 Цивільного кодексу України є загальне правило, відповідно до якого до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. У свою чергу, в ч. 2 ст. 530 цього Кодексу встановлено теж загальне правило для договорів купівлі-продажу для випадків, коли строк виконання зобов'язання не визначено сторонами:
   
   «Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний рядків від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства».
   
   
   Керуючись цією нормою (її часто називають «правилом семи днів»), можна зробити висновок, що у боржника виникає обов'язок виконати зобов'язання протягом семи днів з дня отримання вимоги кредитора. Якщо на восьмий день від дня отримання вимоги зобов'язання не виконано, права кредитора вважаються порушеними, цей день є першим днем перебігу рядок позовної давності. Крім того, ст. 663 ЦКУ, яка визначає строк виконання обов'язку передати товар покупцеві, також відсилає до ст. 530 ЦКУ: товар повинен бути переданий у рядків, який встановлений у договорі купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦКУ. На перший погляд, «правило " семи днів» треба використовувати для всіх договорів купівлі-продажу, в тому числі договорів поставки.
   
   Альо Вищий господарський суд України дотримується іншої думки. У постанові № 10 ВСУ зазначає, що виняток з правил, визначених у ст. 530 ЦКУ, становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором. При цьому, як підкреслює ВГСУ, не має значення, яким чином була заявлена вимога, оскільки законодавство щодо цього не дає будь-яких установок.
   
   ВГСУ в інформаційних листах від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 називає конкретну норму, в якій передбачено обов'язок негайного виконання зобов'язання - 1 ч. ст. 692 ЦКУ.
   
   Так, відповідно до позиції ВГСУ строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлено спеціальною нормою ст. 692 ЦКУ, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 ЦКУ.
   
   Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.
   
   Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦКУ покупець зобов'язаннями зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший рядків оплати товару.
   
   Загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦКУ не можуть бути застосовані до договорів постачання, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаннями зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
   
   Отже, якщо враховувати позицію Вищого господарського суду України, то перебіг рядок виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу (у тому числі договорів постачання), починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, і положення ч. 2 ст. 530 ЦКУ, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. Таким чином, у боржника виникає зобов'язання в момент виконання на його користь зобов'язання кредитором.
   
   При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. В такому випадку день, наступний за днем передачі товару покупцеві, є першим днем перебігу терміну позовної давності.
   
   Якщо зупинитися на застосуванні комбінації статей 530, 663, 692 та 712 ЦКУ, то правило визначення дати початку перебігу терміну позовної давності у випадку, коли строк виконання зобов'язання договором не визначений, виглядає так:
   
   Дата початку перебігу позовної давності, якщо термін виконання сторонами зобов'язань у договорах купівлі-продажу не визначений
   
Вид заборгованості Дата початку перебігу рядок позовної давності Підстава для висновків Дебіторська заборгованість за поставлені товари  
(грошове зобов'язання) День, наступний за днем передачі товару (товаросупроводжувальних документів) покупцю Частина 1 ст. 692, ст. 712 ЦКУ Кредиторська заборгованість за отримані товари
 (грошове зобов'язання) День, наступний за днем отримання товару (товаросупроводжувальних документів) від продавця Частина 1 ст. 692, ст. 712 ЦКУ Дебіторська заборгованість за надані аванси Товар повинен бути переданий у семиденний рядків від дня пред'явлення вимоги Частина 2 ст. 530, ст. 663 ЦКУ Кредиторська заборгованість за отримані аванси Товар повинен бути переданий у семиденний рядків від дня пред'явлення вимоги Частина 2 ст. 530, ст. 663 ЦКУ    
   Переважна більшість цивільно-правових зобов'язань має двосторонній характер, тобто покладають як на одну, так і іншу сторону певні обов'язки. У таких зобов'язаннях кожна із сторін одночасно є боржником та кредитором. З точки зору виконання такі зобов'язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку (наприклад, за договором купівлі-продажу продавець передає товар, а покупець сплачує гроші).
   
   Загальне правило виконання зустрічних зобов'язань встановлено ч. 2 ст. 538 ЦКУ:
   
   «При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту та передбачає одночасне виконання кожною із сторін свого обов'язку».
   
   
   Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
   
   Таким чином, якщо вважати зобов'язання за договором купівлі-продажу зустрічним, то із ст. 530 ЦКУ може конкурувати ст. 538 цього Кодексу.
   
   Саме таку позицію зайняв ВГСУ у постанові від 10.04.2008 р. по справі № 17/93: частина 2 ст. 530 ЦКУ може застосовуватись лише у двох випадках: 1) до зобов'язань, що ґрунтуються на односторонніх договорах, строк виконання яких не визначено; 2) до зобов'язань, що ґрунтуються на двосторонніх договорах, в яких строк виконання не визначено, - лише щодо боржника, до якого раніше пред'явлення явлена вимога про виконання. В інших випадках ч. 2 ст. 530 ЦКУ застосовуватись не винна, оскільки строк виконання взаємних зустрічних зобов'язань визначено ч. 2 ст. 538 ЦКУ.
   
   Проте практика застосування норм ст. 538 ЦКУ господарськими судами України не однозначна. У постанові від 18.12.2007 р. по справі № 26/340 ВГСУ застосовує ст. 538 ЦКУ тільки у випадках, коли зі змісту договору простежується обумовленість одного зобов'язання іншим: якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у рядків, визначений відповідно до ст. 530 ЦКУ. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 ЦКУ. Це означає, що якщо постачання товарів не обумовлюється будь-якою дією однієї сторони (наприклад, внесення авансу покупцем), то інша сторона договору має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
   
   Оскільки у ч. 2 ст. 538 ЦКУ чітко вказано, що сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту та передбачає одночасне виконання кожною із сторін свого обов'язку, то, на мою думку, цю статтю слід застосовувати тільки в тих випадках, коли договір прямо встановлює, що виконання зобов'язань однією стороною залежить від виконання зобов'язань іншою стороною. Наприклад, комісіонер за договором комісії на придбання товарів може відмовитися від виконання договору, якщо комітент не забезпечить його фінансуванням. У тієї ж годину, якщо поставка товару не ставитися у залежність від надходження сплати за нього, то, незважаючи на те, що мова йде про зустрічні зобов'язання, відсутність передбачення у договорі поставки одночасного виконання шкірного із стороною своїх зобов'язань не надає можливості застосування ст. 538 ЦКУ до цих правовідносин.
   
   
   Інна Волянюк
    аудитор АФ «Номін Аудит»
   
   Дата підготовки 05.08.2013

Комментарии

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить


Следующие материалы:
Предыдущие материалы:

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСегодня посетителей2433
mod_vvisit_counterВчера посетителей10536
mod_vvisit_counterЗа неделю посетителей22296
mod_vvisit_counterНа прошлой неделе59571
mod_vvisit_counterЗа месяц посетителей205404
mod_vvisit_counterВ прошлом месяце249751
mod_vvisit_counterВсего посетителей3466105

We have: 40 guests, 8 bots online
0: 54.81.166.199
 , 
0